Садукеї (грец. Σαδδουκαῖοι) — релігійно-політична течія з юдейської аристократично-священницької верстви у Юдеї в епоху Другого Храму (530 до н. е — 70 р.). Виділялася як одна з трьох давньоєврейських філософських шкіл, поряд з фарисеями та ессеями, що вийшли на перший план політичного життя в епоху Маккавеїв (з 167 р. до н. е.). Вони займали священницькі, військові та адміністративні посади, дотримуючись консервативної лінії в релігії і державі. Їх назвали садукеями — від імені Садок — далекого предка однієї з священницьких родин.

Садукеї визнавали тільки писаний закон Мойсея, та відкидали на противагу фарисеям «Закон усний», що обіймав незліченні приписи та передання, що нагромадились від законовчителів (Мт. 15:2, Мр. 7:3).

Про них відомо тільки з непрямих, других джерел, оскільки безпосередньо від них не лишилося жодних письмових свідчень. Йосип Флавій, Новий Заповіт чи письмові згадки рабінів згадують про них з різноманітних причин.

Садукеї і Фарисеї |

Часто згадки про них існують у порівнянні із поглядами фарисеїв на ті чи інші питання юдейського закону, віри чи укладу життя^[1]. Так Йосип Флавій у «Юдейській війні» передає нам про фарисеїв порівнюючи їх із садукеями наступне:

По цих двох системах навчання видно що відрізняло садукеїв та фарисеїв: Перші приймали тільки Закон писаний і тому що у нім не була ясно висловлена думка про воскресіння й позагробне життя, вони їх заперечували (Мт. 22:23-33).

Садукеї та Синедріон |

У судах, за словами Йосипа Флавія, садукеї відрізнялися набагато більшою строгістю, ніж фарисеї. І в цьому відношенні садукеї стояли на основі писаного біблійного закону, який застосовує смертну кару. Древній закон «око за око, зуб за зуб» садукеї тлумачили, майже в буквальному сенсі, на противагу фарисеям, що розуміли його часто в сенсі грошової пені.

У злагоді з викладеним стоять ті факти, що первосвященик Каяфа, що головував у синедріоні, на якому був засуджений Христос, належав до секти садукеїв (Дії 4:6 та Дії 5:17). Також наприклад член синедріону, фарисей Гамалиїл (колишній вчитель апостола Павла), виступив захисником апостола Петра проти своїх колег саддукеїв, що вирішили засудити його до смертної кари.

Кінець епохи садукеїв |

Кінець епохи садукеїв пов'язують часто із зруйнуванням Другого Храму у 70 році нашої ери. Однак неможливо провести таку історичну межу. Після цього періоду відомі тексти рабінів, що вели дискусію з садукеяти, тому можна припустити, що і після 70 року були групи юдеїв, які називалися садукеями.

Джерела |

Джузеппе Ріцціотті. Життя Ісуса Христа. Видання Українського католицького університету ім. св. Климента Папи. Том XLIX-L. Рим. 1979. ст. 41-54.

Примітки |